Татові

Щороку часто восени

Болючо-теплі бачу сни.

Де ти живий і все ще з нами.

Приходжу я до тебе й мами.

Балакаємо ми з тобою.

Немає смутку, жалю, болю.

Жартуєш ти, як і завжди.

А потім йдеш кудись... Зажди!

Я зупинити намагаюсь.

В сльозах зненацька прокидаюсь.

І розумію, що насправді

Забрав тебе той жовтень клятий.

Мені ж лиш спогади лишились

Та зморшки, що тоді з`явились.

Сім літ, як мла тебе забрала,

З тих пір дорослішою стала.

Бо правду кажуть: через біль

Проходим розвиток ми свій.

Знай, що тобі за все я вдячна,

І вірю - ще тебе побачу,

Якщо не десь на небесах,

То хоч би у жовтневих снах...