Татові
Вірш / Психологія і відносиниЩороку часто восени
Болючо-теплі бачу сни.
Де ти живий і все ще з нами.
Приходжу я до тебе й мами.
Балакаємо ми з тобою.
Немає смутку, жалю, болю.
Жартуєш ти, як і завжди.
А потім йдеш кудись... Зажди!
Я зупинити намагаюсь.
В сльозах зненацька прокидаюсь.
І розумію, що насправді
Забрав тебе той жовтень клятий.
Мені ж лиш спогади лишились
Та зморшки, що тоді з`явились.
Сім літ, як мла тебе забрала,
З тих пір дорослішою стала.
Бо правду кажуть: через біль
Проходим розвиток ми свій.
Знай, що тобі за все я вдячна,
І вірю - ще тебе побачу,
Якщо не десь на небесах,
То хоч би у жовтневих снах...