Тіні забуття

Тут тіні вже витають у повітрі,

Такі похмурі і такі тендітні,

Ми діти, що граємось росою,

Дорослі, живемо по-своєму.

Як маки, що поля вкривають,

І тихо так у пам’яті згорають,

Де спогади — мов тіні забуття…

Це моє все — його уже немає.