Сергій Костирко 21 Квітень / Оновлено

Тіні забуття

Вірш / Психологія і відносини

Тут тіні вже витають у повітрі,

Такі похмурі і такі тендітні,

Ми діти, що граємось росою,

Дорослі, живемо по-своєму.

Як маки, що поля вкривають,

І тихо так у пам’яті згорають,

Де спогади — мов тіні забуття…

Це моє все — його уже немає.

Дата написання : 21 Квітень 2026

18px
Шрифт
Вигляд
Прокручування
A- A+ 18px
Roboto Slab
Open Sans
Noto Serif
PT Sans
1.6
0px
Повільно
A