Влада І Народ
Весь світ — це театр, а ми в ньому актори,
Не ми розписуємо наші ролі.
Не люди над владою мають контроль —
А влада сама нам призначує роль.
В Країні міняють герби і знамена,
Та часто незмінною є та система.
Червоні прапори , як 27 літ відішли,
Здійнялися жовто блакитні знамена
Народ піднімався тоді знову й знову,
За правду, за волю, за чеснеє слово.
Та тільки питання лишається нам:
За що ми платили і хто винен там?
О, та держава була «прекрасна» —
Особливо для тих, хто не бачив нещастя.
Голодний народ і порожні столи —
Такою ціною тоді ми жили.
Тільки інтелігенція промовить слово ,
Та їх зразу у козов , тай нема нікого,
І як простий люд виживав — ми це знаєм,
Хоч дехто сьогодні про це забуває.
Чи треба ще доказ? Чи треба печать,
Як факти й без дозволу вміють кричать?
Відродження буде — його не спинити,
Та людям непросто державу будити.
Бо кожен, хто вище, гребе для себе,
А нижньому кажуть: «Терпіти ще треба».
Один хоче муки народу спинити,
Другий — економіку знов оживити.
А третій вже місце собі приглядає,
Бо влада солодка — він добре це знає.
З колін піднімати країну готові,
Принаймні у кожній красивій промові.
І кожен обіцяє дороги й заводи,
Достаток, зарплати, щастя для народу.
А пам’ять про ту, про червону державу,
Ще досі хтось носить, неначе оправу.
Вона не розтанула просто у млі —
Її відголоски лишились в землі.
І люди питають: «А скільки чекати?»
А потім знову почнуть владу проклинати.
«Не знаю, хто винен», — говорить народ,
Та винного знайде за декілька нот.
А наша країна — красива, багата,
Та тільки чомусь не багатіє хата.
І люди у нас не зухвалі, не злі —
Вони просто втомлені жити в імлі.
Не люд тут проблема, а ті, хто бажає
З чужого нещастя собі заробляє.
Хто стане до сцени, промову складе
І правильне слово для кожного знайде.
Згадає про матір, державу, народ,
Про світле майбутнє, добробут, завод.
Лиш тільки б повірив йому виборець,
А далі — мовчання. І казці кінець.
А люд залишиться чекати й страждати:
Безробіття, голод, нестатки у хаті.
То морок, то криза, то знову війна —
А винна, як завжди, «плахая страна».
Звісно війна — це погана штука ,
Але і ви не будьте , як дурні
Та скільки ж вас по колу водили,
А ви до сих пір цього не зрозуміли?
Хоча влада приходить, але й влада минає,
А люди лишаються. Люд пам’ятає...
