Вони живі
Вірш / Суспільство
Вони не сплять, та жоден не забутий,
І степ тримає шепіт їхніх слів.
Вітри несуть молитви в темні ніші,
Де спогад кожен, наче вибух снів.
Безвісті зниклі - та не безіменні,
Їх кличе мати кожен день й роки.
У серці кожнім тінь і біль невщухне,
Як полум`я, що зветься `` Ми живі``.
Їх шлях в росі, у попелі, в дорозі,
У кожнім ``Слава``- їхні голоси.
Вони встають із ранньою зорею,
Коли над полем жайвір пролетить.
І може десь за обрієм, де вічність,
Вони чекають тихо, без тривог.
Бо знають, кожна про них згадка ніби іскра,
Дає надію повернутись знов .
Де батько в снах до сина ще приходить,
Де мати чує подих крізь роки.
Вони там є, їх пам`ять не відходить,
Вони як світло крізь усі віки.
Їхні медалі, зорі на світанні,
Їх прапор, небо чисте і живе.
І навіть тиша знає їхні данні,
Бо їхня кров,цю землю береже.
Їм не зложили тризни біля дому,
Не обійняли близькі у дворі.
Та Україна носить їх у лоні,
Вони для неї дочки і сини.
І коли вечір упаде на землю,
Та десь почується молитва у вікні.
То може саме в ту хвилину ніжну,
Вони вертаються до кожного у сні.
Верещако Сергій.
