Всі дороги пролягають через метро
Проза / ЛюбовЯ всотую аромат київського метро величезними ковтками, поки сироти легенько поколюють тіло. Підземка сочиться спогадами, нагадує про наше знайомство, поїздки на пари в сонних обіймах одне одного, нетерплячі очікування та радісні зустрічі — куди б ми не ходили, всі дороги пролягали через метро.
Але я й уявити не могла, що колись воно засвідчить наше розставання.
Станція за станцією моя спина притискається до прохолодного скла дверей, але думки захлинаються в минулому. Я припиняю відчувати тіло й остаточно провалююся до того виру...
Отямлююся в його обіймах:
— Так і знав, що без мене неодмінно випадеш на Дніпрі, — намагається вколоти, але в таких рідних очах читаю, що сьогодні київське метро нашого фіналу не побачить.
— А ти завжди мене лови.
Ми з чоловіком були одногрупниками, тому дійсно багато їздили разом в метро. А на станції Дніпро мали негласну точку примирення. Хоча описана мною ситуація — вигадка) Лишу фоточку звідти. Чоловік як завжди ховається за об`єктивом 📸
Бліді спогади
Мініатюра з марафону незалежності від VivArt. День 3, ``Донецький``.
