Юля, Свєта і шампунь

Частина 1
— Так, ну я ж кажу — десять хвилин. Так, так, Свєтік, буду вчасно.

Юля кинула телефон і відкрила воду, щоб помити голову. Усе-таки «Белла Хадід» була так собі ідея. Обережно підставляючи голову під струмінь води, щоб не розтікся макіяж, вона розмовляла з пляшкою шампуню.

— Та видавлюйся, най би тебе!

Вона трусила її, била об долоню, перевертала догори дном. Зрештою залишився той самий сакральний прийом — долити трохи води, збовтати пляшку і зробити вигляд, що шампуню там ще пів літра.

Піна, розльопаний кондиціонер, рушник, який полетів на стілець у вітальні й сам склався в лебедя, купа гребінців і фен створили композицію, яку Юля вирішила залишити «на потім».

— Свєєєєєєт, ну вибач, вибач, вибач!

Вона благально склала руки перед подругою.

— Я правда думала, що за десять хвилин встигну.

— Мг. Тільки забула сказати, щоб я ті десять хвилин помножила на три. Добре, то куди підемо?

— Слууууухай, а давай спочатку в магазин косметики. У мене шампунь закінчився, крем треба. І ще, знаєш, я бачила в однієї блогерки таку помаду… Ві… Він… Коротше, забула назву. 

Свєта закотила очі так, щоб подруга не побачила, швидко перебрала в голові, що з косметики закінчується в неї, і мовчки погодилася.

— Юль, але давай домовимося: беремо тільки те, що нам треба, і відразу йдемо. Бо не встигнемо в кафе.

— Я й не збиралася довго ходити. Ми тільки за шампунем.

— Ага…