Юля, Свєта і загадочний погляд

Частина 1

— Свєта, що ти сфоткала?

— Ой блін, сорі. Я відео включила.

— Нє, ну ти нормальна? Я тут у позі чаплі вже годину стою!

Юля справді стояла.

Одну ногу вона витягнула вперед, шию граційно подала трохи вбік, груди випнула, живіт втягнула так, ніби від цього залежало майбутнє українського Instagram, а губи старанно склала качечкою.

Вона вдягнула все найкраще одразу. Бо Ужгород має побачити цю красу. А потім — і весь Instagram.

— Свєт, тільки дивись, щоб я була худа і висока. Знизу фоткай.

— Будеш сексуальна і небезпечна, клянусь. А тепер краще он ту гілку візьми. Ближче до лиця. Так. Тепер погляд загадочний.

Юля завмерла.

— Свєта, а куди загадочніше дивитись? Направо чи наліво?

— Дивись краще в даль.

Юля подивилася в даль.

Саме в цей момент сонце вирішило, що воно теж бере участь у фотосесії, і вдарило їй просто в очі. Погляд вийшов загадочно-печальний. Примружений. Глибокий. Зі скупою сльозою.

— О, — задоволено сказала Свєта. — Оце вже воно.

— Свєта, я зараз осліпну.

— Не рухайся. Зараз дуже органічно.

Але Юля не здавалась. Вона активно змінювала пози. То притулялась до дерева,то обіймала його.

— Юль, ти можеш просто нормально постояти?

— Я хочу, щоб було як у Pinterest.

Через десять хвилин Юля вже сиділа на лавці, лежала на лавці, стояла біля лавки. Потім знову повернулась до дерева, і навіть намагалася спертися на нього так, щоб це виглядало «випадково»…