Закон збереження здорового глузду (Грудень 2025)

Дзвенить, наче тріснутий кришталь, моя остання нервова клітина, коли я чую це геніальне: «Там роботи на п’ять хвилин, просто пограйся зі шрифтами, нам треба запустити це до свят».

Дзвенить у вухах фантомна сирена, коли сусід зверху просто соває табуретку в дзвінкій зимовій тиші — а я вже подумки в коридорі, вдягнена і з документами.

Дзвенить сповіщення від обленерго, яке я чекаю з більшим трепетом, ніж повідомлення від власного чоловіка (вибач, коханий, але коли за вікном темніє о четвертій, графік світла — це святе).

Дзвенить моя наївна обіцянка «я тільки гляну новини одним оком», яка розбивається вщент, коли я опам’ятовуюсь о третій ночі, дочитуючи п’яту сторінку якогось епічного срачу між людьми, яких я навіть не знаю.

Але закон рівноваги ніхто не скасовував:

Важить отой файл «Текст_фінал_виправлений_102.doc», у якому червоних правок уже більше, ніж мого тексту, і відкривати його хочеться тільки в захисному костюмі.

Важить той самий «один маленький бутербродик» на ніч, який я з’їла, щоб зігрітися і заспокоїтись, а він впав у шлунок цеглиною — мій особистий стратегічний запас на зиму.

Важить моя чихуахуа. Це якийсь феномен фізики: в ній усього три кілограми, але коли вона вмощується мені на ноги, підпрацьовуючи кишеньковим обігрівачем, то вмикає режим «гравітаційна аномалія» — притискає до дивана так, що не встанеш.

Важить звичайне почуття гумору — єдина річ, яка тримає дах на місці, коли цей грудень знову починає небезпечно «дзвеніти».