Жахливо Нудно
Вірш / Гумор
У тихій затишній калюжі, де ряска і гниття,
Зібралось товариство дуже поважне... на власне виття.
На купі лайна, як на троні, розсілась Жаба превелика,
Кособока Катря в капюшоні, болотяна дрібна владика.
Вела свій блог «Жахливо Нудно» про те, як правильно пердіть,
І як усім навколо дружно від того смороду дуріть.
Позаду плавав головастик Дьоня — слухняний, тихий пустодзвон,
Щосили плескав у долоні, ловив кожнісінький шаблон.
А з сраки Катрі виліз, наче з казки, капрал Опариш — грізний черв,
В брудному камуфляжі, в касці, натягнутій на дупний нерв.
Він у калюжі будував редути і віддавав усім накази,
Хоча боявся потонути у краплі власної прокази.
На болото вітер дунув — приніс уривок свіжих слів.
Хтось написав про їхнє стадо, у них аж стався зрив!
«Він нас образив! — Жаба ниє. — Рятуйте наш авторитет!»
Капрал Опариш грізно плаче, Дьоня скликає мінарет.
На крик припхався з-під коряги глист Юрко, слизька душа,
Що виповз із своєї сраки, нікчемний як воша.
«Я дам йому ляща! — пищить глиста. —
Нехай мій гнів його страша, я за подругу буду клясти!»
І знявся ґвалт, піднялись мошки — весь легіон болотної відрази.
Вони пищали, бігли трошки, писали скарги у сльозах.
Хотіли вітер засудити, забанити весняний грім,
Що смів калюжу розбудити й відкрити очі всім дурним.
Але даремно черв і жаба натужно дупи свої рвали —
Немає в них ні прав, ні сил, хоч гвалт, хоч крик.
Усе, на що спроможна зграя в часи страждань і переляку, —
Це гучно бульбашки пускать у воду, через свою сраку.
Мораль:
Хоч як вони зарази не старались,
І навіть Глист всім дупу мив,
Вони в калюжі і зостались...
А вітер далі в полі вив.