Жахливо Нудно

У тихій затишній калюжі, де ряска і гниття,

Зібралось товариство дуже поважне... на власне виття.

На купі лайна, як на троні, розсілась Жаба превелика,

Кособока Катря в капюшоні, болотяна дрібна владика.

Вела свій блог «Жахливо Нудно» про те, як правильно пердіть,

І як усім навколо дружно від того смороду дуріть.

Позаду плавав головастик Дьоня — слухняний, тихий пустодзвон,

Щосили плескав у долоні, ловив кожнісінький шаблон.

А з сраки Катрі виліз, наче з казки, капрал Опариш — грізний черв,

В брудному камуфляжі, в касці, натягнутій на дупний нерв.

Він у калюжі будував редути і віддавав усім накази,

Хоча боявся потонути у краплі власної прокази.

На болото вітер дунув — приніс уривок свіжих слів.

Хтось написав про їхнє стадо, у них аж стався зрив!

«Він нас образив! — Жаба ниє. — Рятуйте наш авторитет!»

Капрал Опариш грізно плаче, Дьоня скликає мінарет.

На крик припхався з-під коряги глист Юрко, слизька душа,

Що виповз із своєї сраки, нікчемний як воша.

«Я дам йому ляща! — пищить глиста. —

Нехай мій гнів його страша, я за подругу буду клясти!»

І знявся ґвалт, піднялись мошки — весь легіон болотної відрази.

Вони пищали, бігли трошки, писали скарги у сльозах.

Хотіли вітер засудити, забанити весняний грім,

Що смів калюжу розбудити й відкрити очі всім дурним.

Але даремно черв і жаба натужно дупи свої рвали —

Немає в них ні прав, ні сил, хоч гвалт, хоч крик.

Усе, на що спроможна зграя в часи страждань і переляку, —

Це гучно бульбашки пускать у воду, через свою сраку.

Мораль:

Хоч як вони зарази не старались,

І навіть Глист всім дупу мив,

Вони в калюжі і зостались...

А вітер далі в полі вив.