Життя Емпата
Вірш / Психологія і відносиниУ нескінченних тих рядках,
Що вкриті павутиною віків,
Нема порядку серед спогадів,
Записаних в книжках.
Не хочу згадувати ті, давно забуті почуття,
Що гострим лезом вирізали,
Частинки плоті і буття.
І замість тої пустоти, що полишали по собі,
Ті шви зривали ми завжди,
Пірнаючи в трясини ті.
Чужих катів нам не потрібно,
Самих себе ми покараєм.
Буття людини циклів повно,
Коли пішли, ідіть ви з миром.
Ми вас пробачимо й забудемо,
Тому надію не давайте.
Якщо ми вас зустрінемо,
То і зовсім не розмовляйте.
Давно один до одного, чужими стали ми,
Тепер ми різні люди, забудемо ті дні.
Але коли вже зійде сонце,
І день новий настане,
Я знов зашию рани, і всі книжки закрию.
Собою знову стану я,
І сил зберу на шлях новий.
Знов хвиля підбере, і в вирій заковтне,
Тих почуттів, що кожен раз заповнює мене,
До тих країв, чи витримаю я кінець шляху
кінець шляху,
кінець шляху.
І до дна,
Пірну я знову, я знову, і знову,
Поки не вспливу, не вспливу, вспливу.