ЗНИЩЕНІ СЕЛА.
Вірш / Суспільство
Я сам виріс в селі й пам`ятаю,
Як у них ще кипіло життя.
Коли ще до схід сонця доярки
Йшли на ферми надої збирать.
Як весь день за селом біля лісу,
Мов жуки там гули трактори.
А під вечір з далекого лугу,
корів стадо женуть пастухи.
Пам`ятаю на лавках бабусі,
Про новини розмови ведуть.
Також стежать як хлопці й дівчата,
Танцювати до клубу ідуть.
Те життя було тихе,спокійне,
І ніхто уявити не міг.
Звідки знайдуться у світі вандали,
Що захочуть село розвалить.
Тепер з ферм залишились руїни,
Ніби їх розбомбили в війну.
І поля поросли бур`янами ,
Де колосся росло ячменю.
І по вулицях вітер гуляє,
Де колись було чуть сміх дітей.
Через двір покосились хатини,
Що без вікон стоять, без дверей.
Та я вірю що села відродять,
Бо село це країни душа.
Тут з дитинства навчають любити,
Землю, працю ,і свій рідний край.
