Зрада.
Вірш / Суспільство
Зрада - як спис, що пронизує тіло,
Вона наче тінь, що крадеться повільно.
Ти наче й смієшся і ніби все мило,
А серце у попіл, розірване тіло.
Зрада коханої - мов ніж у спину,
Без крові, та рана болить дуже сильно.
Казатиме різні ,безглузді слова,
А в грудях зростає гнів і гіркота.
Зрада у дружбі - ще більша біда,
Коли довіряв, а отримав меча.
Бо той хто з тобою свята святкував,
В хвилину тяжку, навіть трубку не брав.
А є іще зрада - себе самого,
Коли мав кричати, та страшно було.
Коли робиш те, що сказали тобі,
А серце то в`яне, як лист восени.
Та ти пам`ятай Всесвіт справжній суддя,
Нічого не пройде, на все є свій час.
Хто зрадив - відчує цей біль на собі,
Як лезо торкається нитки душі.
Бо все повернеться і слово і діло,
І кожен обман, що закреслив надії.
Хай як би серденько від болю не нило,
Та правда воскресне, повернуться сили.
І прийде та мить коли й тиша кричить,
І совість прокинеться, вийде з пітьми.
Та буде за пізно вже щось поміняти,
Бо зрада уміє лиш все убивати.
Зрадник не бачить як світло згасає,
Бо очі в тумані і в серці вже бруд.
Дорога його то міраж, чи примара,
А потім питання, `` Для чого? Чому``?
А той хто пробачить, отримає силу,
Бо в серці прощення розпалить вогонь.
Той хто все забуде отримає більше,
Бо зрадник не вартий ніяких думок.
Отож не тримайте отруту у серці,
Хай біль відступає, час лікар для всіх.
Бо навіть і зрада - то шлях для навчання,
Що істина вічна, а зрадник слабкий.
Верещако Сергій
