17

Мені 17 ось минає,
А я, мов немовля ридаю
Що я став ворогом для всіх-
Я патріот, і це мій гріх???
Хто з вас отих людей згадав,
Що в пеклі ворога палав...
Вони нічого не боялись,
І до полону не здавались
Бо краще смерть, аніж неволя...-
Навіки вбита свята доля.
Згадай момент, як у криївці
Всі пострілялися упівці,
Щоб не попастися катим...
З словами "Волю не віддам"
Ішли героями від нас,
Аби настав той славний час,
Коли повстане Україна,
Відрізнить ворога від сина,
І стисне ката у руці,
Щоб ми забули вже дні ці...
Згадай, як матері ридали,
Коли синів їх десь ховали
Не як героїв, а як собак...
А ті ще були юнаками,
І теж хотілося до мами,
А тут... сира земля, могила
Малого парубка накрила...
Та ми забули, що було,
І час загоїв наші рани,
Ми бачим лиш старе кіно-
Оцей кусок страшної драми.
Герої є, і їх нема,
Бо їх ніхто не пам"ятає...
А це, я скажу вам, дарма,
Бо кожен з них за нас вмирає!!!