Цензура, «піратство» та стіна бюрократії: як українські інституції провалюють іспит на європейський комплаєнс

Поки українське суспільство платить найвищу ціну на фронті за право жити в правовій, європейській державі, всередині країни розгортається інша, не менш важлива битва — битва за повагу до закону, свободу слова та захист інтелектуальної власності. Проте кейс письменника та юриста Владислава Гришкевича (відомого під творчим псевдонімом G_Raw_Truth) наочно демонструє: стара радянська система адміністративного саботажу та кругової поруки все ще намагається диктувати свої правила в тилу.  

Історія боротьби автора проти свавілля на платформах самвидаву та інституційної глухоти державних органів перетворилася на дзеркало, в якому відобразилися глибокі системні проблеми українського комплаєнсу.

Залізобетонний прецедент: коли держава визнає, а банк — «вмиває руки»

Суть конфлікту лежить у юридичній площині. Після публікації незалежної правової аналітики щодо аномалій на відомій комерційній платформі самвидаву «Букнет», профіль Владислава Гришкевича був заблокований. Слідом за цим його інтелектуальну власність — власні книги — було виставлено на продаж за фіксованою ціною без його згоди, без виплати роялті та з перекриттям доступу до фінансової статистики. 

Правова позиція автора виявилася бездоганною: факт порушення авторських прав та виключного правоволодіння офіційно визнано державою в особі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (Офісом Омбудсмена).   

Здавалося б, рішення вищого правозахисного інституту країни має стати сигналом для фінансових регуляторів. Проте державний АТ КБ «ПриватБанк» та Національний банк України (НБУ) фактично відмовилися блокувати платіжні шлюзи, через які здійснювалася нелегальна монетизація краденого контенту, відбувшись цинічною формальною відмовкою: «Ми не арбітри».  

Для порівняння: американська інфраструктурна компанія — хостинг-провайдер GoDaddy — знесла нелегальний доступ до піратського контенту за першою ж обґрунтованою скаргою в рамках міжнародного права. Західний бізнес розуміє, що таке репутаційні ризики та комплаєнс. Українські ж державні банки воліють не помічати порушень під носом.

Інституційний саботаж на найвищому рівні

Наступним кроком стало офіційне звернення до Офісу Президента України з вимогою втрутитися в ситуацію, зупинити бездіяльність державного банку та забезпечити виконання рішень Омбудсмена.

«Звертаючись до Офісу Президента, я, відверто кажучи, не розраховував, що вони миттєво почнуть масштабні дії на захист моїх прав як громадянина. Але закон один для всіх. Відповідно до Закону України ``Про звернення громадян``, вони були зобов`язані щонайменше зареєструвати звернення, присвоїти йому ідентифікаційний номер та надати відповідь у встановлений 30-денний строк», — зазначає Владислав Гришкевич.

Замість цього — повне ігнорування. Справу було «спущено на гальмах» на найвищому державному рівні. Такий вибірковий захист прав та ігнорування законів є прямим саботажем євроінтеграційних процесів. Європа — це не просто географічний вектор чи красиві гасла з трибун; це насамперед диктатура права, де держава поважає свого громадянина та захищає його власність.

Пророцтво, що стало реальністю 

Ця виснажлива боротьба з глухою стіною бюрократії та цензури не стала несподіванкою для автора. Свого часу G_Raw_Truth написав пророчу рок-композицію «І ще Війна», яка сьогодні перетворилася на художнє одухотворення його протистояння із «совковою» системою цензури, байдужості та безкарності. Цей трек став маніфестом проти системи, яка на словах будує нове майбутнє, а на ділі — користується інструментами старого тоталітарного апарату, намагаючись замовчувати незручну правду та знищувати свободу слова. 

Цей внутрішній абсурд уже давно перестав бути суто внутрішньоукраїнською справою. Справа набула міжнародного розголосу: форензик-досьє (директорії з криміналістичними доказами та відеофіксацією махінацій) уже вивчають європейські ЗМІ та міжнародні інституції, серед яких Authors Guild (США), PEN International (Лондон) та Європейська рада письменників (EWC). Питання відповідності українського культурного і фінансового сектору стандартам ЄС тепер перебуває під пильним контролем західних спостерігачів.  

Головне питання до суспільства

Цей кейс виходить далеко за межі захисту прав одного письменника чи юриста. Він змушує задуматися над фундаментальними речами, які сьогодні турбують мільйони людей.

За захист чиїх прав насправді сьогодні бореться Україна на полі бою? За право чиновників та комерційних платформ безкарно порушувати закон, прикриваючись війною, чи за право звичайного громадянина бути захищеним у своїй державі? За що гинуть її найкращі сини та доньки — за збереження корумпованої системи під новими прапорами чи за реальне європейське майбутнє, де закон є вищим за телефонне право?

Відповідь на це питання визначає, якою Україна вийде з цієї війни. І мовчання тут є формою співучасті.