Цей перший спів осінньої грози

***

Цей перший спів осінньої грози

Безкрило впав, урешті-решт, на землю.

Грозу не буть грозою день просив,

Вона ж співала правду свою темну...

Їй шкода, що вона – саме гроза,

Не промінь сонця, не хмаринка чиста...

Не тиха, не весела й не проста,

Й приречена такою бути вічно.

В грози є теж, повір мені, душа,

Але вона не створена для сміху.

Сестра дощу непрохана й чужа,

Нестримна у стихії своїй дикій...

Пробач, як зможеш, цій грозі сумній

Що докором у вікна твої билась...

Вона – то тінь весняної струни,

Якій вночі квітневе сонце снилось...