Фундаментон: таємниця сніжного кристала
Оповідання / ІншеПідкрався грудень і у клятих фантазерів сталося чергове сезонне загострення! Я, як голова Відділу Підтримки Зими заявляю: почую ще бодай одну ідіотську вигадку про сніжних феєчок чи королев — звільнюся до біса і хай воно все палає блакитним полум`ям. Подивимося тоді, які казкові гобліни вам сніг створять.
Снігулус, наш рятівник, творець Сніготворця та один з чотирьох засновників корпорації ``Зивеліос``, вважає, що про істинну природу цих неоціненних кристалів нікому не варто знати. Мовляв, хтось злякається й захоче все знищити, а дехто спробує скористатися, аби захопити владу над людством.
Мене вже ніхто не знайде після цього, але стриматися, знаючи яким коштом Землі досі не настав кінець, просто неможливо. Особливо зараз, коли все знову починає тріщати по швах...
В цій листівці для чайників я спробую пояснити, як снігопад працює насправді.
Ви мусите знати! Мусите цінувати! Мусите допомогти...
Сніготворець — надпотужна машина. Це ніби металева кровоносна система, що складається з тисяч підстанцій, розкиданих глибоко під землею по всьому світу, та незчисленної кількості труб. Але є й наземна частина.
Краплесмоки та Кристалотяги — мільярди нанороботів, оснащені приладами невидимості та звукоізоляторами, — утворюють собою ринви, що сягають аж до хмар. Нашим програмістам довелося неабияк попітніти над ними! Малюки здатні вигинати або тимчасово розділяти канали без втрати цінного матеріалу. Це необхідно, аби оминати будь-що живе чи неживе, не призупиняючи процес.
Так, Краплесмоки доставляють до підземних резервуарів воду з хмар, а Кристалотяги транспортують нагору сніжні кристали.
На підстанціях хімічна структура молекул вдосконалюється: насичується фундаментонами мінералів, штучними частинками матерії дрібнішими навіть за кварки та лептони.
Вслухайтеся в скрип снігу і почуєте тертя фундаментонів. Ви той звук теж любите романтизувати, хоча воно геть не добре, бо означає, що хтось дав маху та перенаситив воду. Зайвої секунди досить, аби потім кілька днів розгрібати наслідки.
Ваші довгоносі вчені досі не докопалися до фундаментона. Але це й на краще. Завдяки цьому ми можемо непомітно додавати до води все необхідне для утримання природного балансу, над яким людство нещадно знущається. Це може здатися дрібницею, такою собі харчовою добавкою для Землі. Але повірте, лише завдяки крихіткам, створеним за мить до невідворотного, наша планета досі не здулася, як повітряна кулька.
Отож, насичена вода відправляється до кристалізаторів, що перетворюють її на сніг, стабілізуючи фундаментони. Без заморозки в спеціальних умовах вони лишилися б надто крихкими та зруйнувалися, ставши ``мертвим`` шматтям, від якого жодної користі.
Під час транспортування до хмар надважливо втримати температуру незмінною. Якщо з ладу вийде бодай один Кристалотяг, це означатиме втрату цілої партії снігу. Точніше, кристали залишаться, але перетворяться на скляні труни для фундаментонів. Тому ми мусимо безперервно стежити за кожним нанороботом й миттєво реагувати на будь-які тривожні сигнали.
Думаєте, надсучасні технології — то коли машини працюють без втручання людини? Нічого подібного! Якщо ви не мусите самостійно мотатися до хмари й назад, це ще не означає, що все можна лишити на самоплин. Особливо, коли одна дрібна системна помилка нищить місяці праці.
Але щось я розійшовся. Повернемося до снігу. Отож, Кристалотяги доставляють його до хмар...
А потім, так, мої любі фантазери, на вас сиплються чарівні казкові кристали.
Та тільки це результат титанічної праці, а не чарів! Праці, яку скоро нікому буде робити...
Нам не вистачає людей. Останніми роками снігу стало менше не просто так. Потрібно терміново бодай кілька пар додаткових рук, але Снігулус не дозволяє. Я вже відчуваю сморід чергової катастрофи. А новачків треба навчати кілька років...
Знайте це! Цінуйте це! Допоможіть нам...
— Мамо, глянь! Хлопчина років десяти протягує мамі листівку з дивним текстом та ілюстраціями: ніким досі небачена машина, що обросла купою резервуарів, труб, важелів та кнопок; якась дрібна штука, схожа на жука, стрілка біля якої вказує на шматок труби з міцно склеєних між собою ``комах``. Всі картинки майорять позначками з роз`ясненнями дрібним шрифтом внизу.
— Де ти це взяв? — її очі округляються, а кутики губ скептично опускаються до низу.
— На дорозі валялося.
— Тю, нащо ти сміття підбираєш? — кидає листівку в найближчу урну.
— Але ж... — розчаровано протягує руку. — Що воно таке?
— Та дурниця. Найімовірніше якийсь розумака-фантазер вирішив дотепно пожартувати.
Хлопець зиркає на смітник, але мати вже тягне його вперед. Двоє віддаляються й не бачать, як розсипається на порох остання листівка, створена зниклим безвісти головою Відділу Підтримки Зими.
А з неба сиплеться сніг.
Поки що...
Атлантида на дні чашки
Текст для марафону ``Зимові ескізи``, Завдання 8
