Хроніки інстаграмного дурдому: Як рожева графоманія, прутні й «глиноміси» випалили мізки сучасних німфоманок

Ну що, мої маленькі допитливі шукачі інтелектуального бруду? Нарешті ми відволічемося від когнітивних інвалідів із мого юридичного минулого і перейдемо до свіжого, соковитого трешу, який розгортається просто зараз у багнюці вітчизняного інстаграм-простору.

Знаєте, я завжди підозрював, що масове споживання рожевих соплів атрофує мозок. Але те, що відбулося 14 червня 2026 року на сторінці інстаграм-видавництва READBERRY, змусило мене переконатися: там не просто атрофія, там термінальна стадія випалення сірої речовини.

Давайте препаруємо цей заповідник нереалізованих жіночих фантазій, розберемо дешеві маніпуляції їхніх захисниць і подивимося, як низькопала сучасна «література».

Анонс на конвеєрі: Від шайби до м`яча

Отже, пафосний допис READBERRY про черговий видавничий план звучить так:

«Дві частини. Дві історії кохання. Одна серія. Змінюємо траєкторію! Тепер замість гарячих хокеїстів очікуйте гарячих баскетболістів... У цих книгах усе, що ти так любиш: впевнені в собі спортсмени, палкі почуття та троп «від ненависті до кохання»».  

Маркетологи знають свою авдиторію. Конвеєр працює безперебійно: хокеїсти вже не викликають потрібного виділення вологи в організмі німфоманок, тому траєкторію терміново міняють на баскетболістів. Головне — міняється інвентар, а суть залишається тією ж: картонні мужні альфа-самці та тонни вологих фантазій.

І як же відреагувало це естрогенове болото? О, там почався колективний оргазм. Жінки в коментарях буквально почали пищати в екстазі, втрачаючи залишки гідності:

- «Рідбері набирають хтивих обертів🤌🏻🔥»

- «Все нам треба!, треба треба 🔥🔥🔥»

- «Нарешті, а то ці хокеїсти вже набридли трохи😁💕»

- «Зацікавили мене 😈😈😈😈»

- «Oh my goodness 🥹🥹🥹🥹Ви найкращі»

- «Мені це потрібно🙂»

- «🤤Хочу»

- «Ого!» 

Аналізуючи це, стає страшно. «Хтиві оберти», «мені це потрібно», «хочу»... Жінки готові купувати будь-яку безперспективну писанину, якщо на обкладинці буде намальований напівоголений торс. Вони навіть не запитують про сюжет чи художню цінність. Єдине адекватне питання серед цього стада: «Одне питання- коли?» та спроба підрахувати кількість макулатури: «Начебто друга частина про Фіна складається з двох книг, якщо я правильно пам’ятаю)) то в сумі мусить три бути 🤔 вже читала першу- дууууже класна!!». Ну так, рахувати книги за кількістю, а не за змістом — це рівень.  

Толерантність головного мозку, або Туга за «глиномісами»

Але справжня клініка почалася далі. Серед рожевого сиропу виповзли коментарі, які яскраво ілюструють, наскільки глибоко девіації засіли в головах цих читачок.

Одна з екзальтованих дамочок видає:

«З картинки подумала, що гарячі баскетболісти закохуються один в одного і вже зраділа... Але потім прочитала текст посту 😂».   

Вдумайтеся: істота «уже зраділа» тому, що двоє здорових мужиків-спортсменів зараз будуть місити глину на сторінках книги. У її всесвіті це сприймається як щось абсолютно природне, звичне і навіть бажане.  

Звісно, я не міг пройти повз цей бенефіс толерантності головного мозку і моментально вліпив їй у відповідь дозу протверезної правди:

«Один в одного? Це вже гей пропаганда! Адже виходить, якщо чоловіки нормальної орієнтації, то вони нафіг нікому такі не потрібні».  

І тут їхній рожевий замок тріснув від зіткнення з реальністю. Адже це залізобетонний факт! Сучасний тренд на дефектні меншини призвів до того, що нормальний, адекватний чоловік звичайної орієнтації для цих німфоманок — це вже нудно, це «минуле століття». Їм подавай або психопатів-аб`юзерів, або, прости Господи, гей-драму, де вони зможуть порефлексувати над чужими девіаціями, бо власне життя тхне нафталіном і нудьгою.

Анатомія однієї істерики: Розбір невдалих маніпуляції 

Ну і вишенька на цьому торті — моя особиста переписка з такою собі Оленою Мозговою. Ця «інтелектуалка» прийшла в коментарі з класичним запитом: «Ооо це треба, дуже треба🔥 куди кидати гроші?😂». Коли я цілком логічно і з притаманним мені альтруїзмом порадив їй замість витрачання грошей на графоманію просто знайти собі чоловіка і задовольнити свої фізіологічні потреби в реальності, у неї зрикошетило так, що дим ішов до вечора.  

Давайте розберемо її жалюгідні спроби маніпулювати аргументами:

1. Маніпуляція «Я не така, у мене все є»: Вона одразу ж спробувала виставити щит: «не переживайте він у мене є😂». Ага, віримо. Якщо у тебе є якісне особисте життя, ти не біжиш із висунутим язиком скупати книжки про «гарячих баскетболістів» у перші ж секунди анонсу.

2. Спроба повчати маркетингу: Коли я закликав спільноту звернути увагу на мій Wattpad, де лежить реальна література без цензури на кшталт «Шоу виродків», і нагадав, що такі платформи як Букнет крадуть авторські права — вона вирішила ввімкнути експерта з просування: «я б краще використовувала інші платформи... а не коментарі видавництв». Дівчинко, коли порушуються авторські права, право заявляти про це на кожному кроці — це законний захист, а не реклама. Спроба заткнути мені рота — це чиста цензура.  

3. Хибна аналогія (Класичний факап): Олена видала «шедевр» логіки: «за такою логікою люди не повинні читати детективи, якщо вони не вбивці, фантастику, якщо не літали в космос». Оцініть рівень деградації. Детектив — це інтелектуальний ребус. Фантастика — це розширення меж уяви. А порно-графоманія про вологі простирадла та 20-сантиметрові сардельки — це банальна заміна відсутнього або неякісного сексу. Люди дивляться порно не тому, що вони «досліджують режисуру», а з цілком конкретною фізіологічною метою. Те саме й з її книжками.  

4. Спроба втекти з гордо піднятою головою: Коли контр-аргументи закінчилися, Олена спробувала вкусити мене на прощання: «еротичні романи виявилися значно краще написаними, ніж аргументи їхнього критика😁😉». Наївна та безперспективна спроба. Вона просто здулася, бо я розібрав її читацькі девіації по кісточках. Моя фінальна порада залишається незмінною: знайди собі нормального чоловіка і задовольнися по-справжньому, а не через текстові фантазії якоїсь фригідної прибабахнутої бабці, у якої в житті членів було більше, ніж символів у її недолугих оповіданнях.  

Філософський висновок: Прутні проти культури

А тепер давайте подивимося на цю ситуацію глобально. Те, що ми бачимо в коментарях READBERRY — це не просто локальний дурдом. Це вирок сучасній культурі.

Справжня, якісна, глибока література, яка змушує мозок працювати, аналізувати, відчувати первісний катарсис — сьогодні витісняється на узбіччя. Натомість ринок окупувала примітивна писанина про дефектні меншини, «прутні», «вареники» та «щевелі». Тексти зводяться до детального опису того, хто, куди і на скільки сантиметрів засунув свій фізіологічний відросток, і наскільки волого при цьому було в процесі. 

Жанри, що вимагають інтелектуального цензу і сміливості (як мій жорсткий нуар чи соціальна сатира під брендом G_Raw_Truth), змушені пробиватися крізь стіни цензури та блокувань. А бездарна графоманія про гарячих спортсменів збирає тисячі коментарів від спраглих німфоманок, які готові платити за сурогат емоцій.

Суспільство, яке обирає «глиномісів» та баскетбольні труси замість глибоких сенсів, приречене на інтелектуальне вимирання. Але ми продовжуємо свій бій. Читайте правильні книги, тримайте мізки в чистоті й не ставайте частиною цього рожевого стада.

На сьогодні все. Далі буде ще цинічніше. 💀🔥🩸