Калі: жіночність, яку не можна приручити

У той час як м’які, делікатні образи богинь жіночності все більше викликають або зніяковілий зівок, або бажання втекти з лекції з гендерної чутливості, постать Калі ріже простір, як мачете. Вона стоїть в крові, з намистом із відрубаних голів, із язиком, що висолоплений у дикому тріумфі, і мовчки запитує: «Ну що, поговоримо про патріархат?»

І поки шукаються добровольці я вирішую прийти і розказати про Калі, бо прочитала книжку Анжели Саїні – «Патріархи: витоки нерівності» і включило. 

У книжці Анжела переконливо доводить: жіноче пригнічення – не біологічна даність, а політичний вибір. Це результат системного контролю – над тілом, власністю, спадком. В такому контексті зображати фемінізм як ангельську фігурку в білому – це як лікувати інфекцію ромашковим чаєм. А от Калі – з своїм поясом з відрубаних рук – зовсім інша терапія. 

Хто така Калі? Адже не всі писали дисертацію з релігієзнавства, тому нормально, що можна плутати всіх богинь. Калі - одна з наймогутніших і найсуперечливіших богинь індуїстського пантеону, уособлення руйнування, часу, смерті, але водночас - визволення, очищення і трансформації. Вона постає у вигляді чорної або синьої оголеної жінки з висолопленим язиком, гірляндою з черепів і поясом із відрубаних рук, яка танцює на тілі Шіви, втілюючи неконтрольовану, нищівну, але священну силу жіночої енергії шакті. Тобто вона не богиня лагідності чи краси (див. зображення)), а архетип жіночості, яка не боїться бути страшною, надто гучною чи радикально живою. Ця ефектна жінка не намагається відродити руїни – вона визнає, що згоріло все, а отже, прийшов час будувати заново.

Її агресія не потребує виправдань. Саїні підкреслює, як часто жінок соромили за тілесність, гнів, непокору. Калі –  вся з м’язів, шрамів, темряви й язика, що висить у зухвалій гримасі. Вона не стримується. Вона – втілення того, чого жінці бути «не можна». І саме в цьому  її визвольна сила.

Тобто для феміністичної думки сьогодення образ Калі – це радикальна візуальна відповідь на тисячоліття патріархальних уявлень про жіночність. Її нагота не еротична, а символічна. Це тіло, звільнене від сорому, від уявлень про скромність.  Намисто з черепів на її шиї – не трофеї, а мовчазна мова сили (а у санскриті кожен череп відповідає звуку алфавіту). Тобто вона та, хто говорить усіма голосами, хто переріс знання і більше не потребує його пояснень. Пояс із відрубаних рук – образ жорстокий, але чесний. Руки – це інструмент дії, конформізму, жіночого служіння.  Вона не приховує кров - вона її показує, злизує, осмислює. Коли вона танцює на тілі Шіви, це не образ жіночого насильства, це істина, адже ми то розуміємо, що свідомість без енергії - мертва.

У часи, коли права жінок відкотилися назад, коли війна зробила жіноче тіло знову ресурсом, коли саме слово «гендер» стає тригером - нам не вистачає не лагідності. Нам не вистачає вогню. Калі не прикрашає підвіконня. Вона не заспокоює. Вона приходить, коли світ валиться, і запитує: «Ти готова далі бути?» І якщо вже нам усім доводиться жити в пеклі, то краще - під покровом богині, яка вміє з цим пеклом працювати.

Бо чесно кажучи, навіть по собі бачу, що іноді мені  просто бракує зубів. Я часто змушена бути «прийнятою», «доказовою», «толерантною», «оптимістичною», «не агресивною». У цьому безкінечному прагненні бути виваженими, зрозумілими і раціональними ми часом втрачаємо саме ядро - гнів, біль, тілесність, лють, втому, бажання більше не пояснювати. І  тут з’являється Калі. Не як богиня-ідеал, а як внутрішній дозвіл: бути жінкою, якій нічого не треба доводити. Бути не скромною, не лагідною, не вдячною, не ідеальною. Калі не розповідає про свої травми – вона рубає демонів. Не питає дозволу – вона вже зайняла простір. Її фемінізм – це не дебати в університеті, а виживання у світі, який знову і знову забуває, що жінки – люди (див. мою попередню публікацію)). Вона приходить не реформувати систему, а нагадати, що її можна спалити. А потім – щось посадити. Або й ні. Калі не зобов’язана давати надію.

Тож навіщо нам Калі? Бо часом «у тебе є право на гідність» уже не працює, а ось «у тебе є меч, танцюй» - рятує. Бо в епоху зворотного відкату прав, травматизації й постійної «токсичної вдячності» ми маємо право бути страшними. І маємо мати принаймні одну ікону, яка не посміхається, не мирить, не лікує – а просто стоїть у крові й нагадує: тебе ніхто не переможе, якщо ти вже не боїшся.

Раптом вам цікаво трошки більше прочитати про Калі і фемінізм:

1. Mookerjee, A. (n.d.). Kali: The Feminine Force. Retrieved from

2. Bhattacharyya, R. (2019, December 10). Hinduism’s Kali is the feminist icon the world desperately needs. Quartz India. Retrieved from

3. Vaughan-Lee, L. (2022). Kali Takes the World: Dark Night of the World Soul. Kosmos Journal. Retrieved from

Зображення: Kali (Ravi Varma Press, 1945). URL:

Анжела Саїні – британська наукова журналістка, авторка і популяризаторка науки, відома своїми ґрунтовними дослідженнями тем расизму, ґендеру та нерівності.