Лакрімоза падіння

Я впевнено подолав всі бар`єри

В своїй творчій гірській кар`єрі,

Де добрався до піку своєї мети,

Залишилось від втоми лише напитись води.

Раптом в якусь мить втратив рівновагу,

І це призвело до того краху,

Де я почав котитись вниз,

Тим шляхом, яким йшов колись.

Від невдачі мої неврози

Виділяюсь сльози,

Так би описав Моцарта - Лакрімозу.

Так, це крах,

Де я котюсь вниз,

І в мене страх,

Бо мене заносить бриз.

Вниз котюсь я швидко,

Від цього мені бридко і гидко,

Немає як зупинитись,

Бо немає за що зачепитись.

Несе вниз і заносе,

Згори буває завжди так,

Наче обірвались в альпініста троси,

А це вже повний жах.

Шанс на виживання мінімальний,

Рух падіння максимальний,

Швидше за мерседеса та ферарі,

Такі сучасні реалії,

Коли втрачаєш над собою контроль,

Від цього чекає сильна боль,

Того, хто за цим спостерігав з небес,

Його особистий інтерес,

Щоб я зробив прогрес,

Але навіть в Нього виступили сльози,

Від Моцартової лакрімози,

Хоч Він і Всеблаженний,

Але любить так своє творіння,

Що готовий витерпіти любе гоніння,

Заради особистого спасіння

Свого улюбленого творіння.

І помчатись з Небес у низ,

Як це в Нього було колись,

Схватити мене і врятувати,

І те дати мені знати,

Що я маю захист сильний,

І надіятись повинен на Нього.

Яким би я не був хоробрий, слабий, імпульсивний,

Але я все таки, як і всі, дитя Живого Бога.