Ми з тих, що світять у темряві

Херсонський простір пахне водою, сіллю і землею, яка вміє терпіти. Херсонський день починається з руху — течії, кроку, спротиву.

Незалежність тут — як ріка: глибока, незворотна, навіть коли її намагаються зупинити. Це край, де кожен берег пам’ятає, як стояти, коли все навколо тоне. Його витримка — як маяк: світить і веде, не згасаючи в бурю. Тут голос не мовчав — його виголошували, як останнє світло, попри страх і темряву.

Херсонський голос говорить крізь воду і втрати, і коли питає: хто ми? Відповідаємо просто: ми несемо в собі маяк, щоб вказати шлях, коли нас охоплює відчай; ми з тих, що світять у темряві, навіть коли світ валиться вниз.