Монолог

Загорися ясно, ватро,

Прийди дух героя.

Нехай в цих Карпатських горах

Співа душа моя.

Чуєш, брате, дух повстання,

Бачиш ту руїну...

Це є ворога бажання

Знищить Україну.

Нас хотіли закопати

В одну домовину.

Не впускали батька й мати

У рідну хатину.

Не впускали, викидали

До клятого біса,

А як батько проти стали -

Отримав із кріса.

Не хотілося коритись,

Але що ж робити???

Поклонитися тій владі

І народ гнобити...???

Краще вовком диким жити,

Аніж псом померти.

В бою ворога побити,

Вклонитися смерти...

Краще згинуть на руках

У рідного брата,

Ніж попасти у кайдани

Ворожого ката...

Чуєш, брате, кругом тихо...

Вітер десь гуляє.

Пронеслось над нами лихо,

І дух, що ридає...

Засіяй но ясно, ватро!

Освіти Карпати!

Сяйвом покажи на того,

Кого слід зкарати.

Покажи нам того звіра,

Кого слід згнобити,

Щоб не впала наша віра,

Не змогли пропити

Дух народу, дух повстання,

Дух батька і неньки.

Щоб їх билося навіки

Славетне серденько.

І щоб пам"ять не згасала

Ніколи, ніколи.

І сини їм поклонились

До самого долу.