правда

рано чи пізно, правда виколе тобі очі.

може туманним ранком,

а може уві сні, після третьої ночі,

в темну годину, перед світанком.

вона не знає про милість чи ласку,

колотиме очі в тандемі із казкою.

і ти, мов сліпий, вчепишся в стіни,

шукаючи правду в уламках-руїнах.

та правда колотиме, гостра, як лезо,

ти ж сам її кликав в часи самоти,

коли вже нестерпно бути тверезим,

коли вже не знаєш «чи ти – це ще ти?»

вона тобі ліки, вона ж і отрута

не до вподоби тобі її смак –

вона ніколи не дозволить забути,

чого не могло бути в тебе ніяк.