Світова історія як шоу фріків: чому напис «агресор» з маленької букви не вбиває окупантів, а логіка мовних заборон з`їхала з глузду

Давайте чесно: людство обожнює пафос. Особливо індивіди, які з серйозними обличчями генерують тонни ура-патріотичного шуму, повністю відключивши мізки. Ну от я, бляха, щиро не розумію логіку тих курва істот, які вимагають пафосно розмовляти виключно так, як їм заманеться, або видають геніальні укази писати назву країни-агресора з маленької букви. Та ні, я не проти — кожен сходить з розуму так, як йому подобається. Але якщо включити елементарну логіку: який у цьому сенс? Типу, написав хтось «росія» чи «москва» з маленької літери, і на фронті так хоп-па — і тисяча окупантів в один момент залишилися безголовими? Якщо ні, то, сука, в цих понтах сенсу рівно нуль. Нуль, розумієте?

А тепер давайте повернемося до мовного питання та літератури, де абсурд досяг апогею. Коли мову окупанта прибирають із ТБ, шкіл та держустанов — тут усе правильно, питань немає, так і потрібно робити. Але коли цензура лізе в літературу — це вже дикий перебір.

От наприклад, мені подобаються твори Віллі Кона, але через відомі всім причини їх немає в Україні, а замовити їх із, скажімо так, «іншої країни» зараз просто неможливо. Чи взяти твори Діка Френсіса, якого, бляха, сука, курва, наші видавці та літератори просто бояться перекладати. Сюди ж додайте Рекса Стаута. Зате в країни-агресорки цього добра навалом! От чому так, хто скаже? Поки ми граємо в заборони, вони спокійно привласнюють світову класику детективу.

Якщо вже йти за цією ущербною логікою тотальних заборон, то давайте, курва, будемо послідовними! Давайте заборонимо взагалі всі ті мови країн-агресорок, які колись розв`язали світові війни. Гуляти так гуляти! Пройдемося списком цих «святих» історичних «ігрищ» і подивимося, що з цим робити:

1. Перша світова: парад імперських амбіцій

Якщо вірити історії, влітку 1914 року Австро-Угорська імперія першою оголосила війну Сербії після вбивства Франца Фердинанда в Сараєво. Їх підтримала Німецька імперія, яка видала «карт-бланш», оголосила війну Росії та Франції і нахабно вдерлася в Бельгію. Сама Російська імперія теж була ще тим «захисником»: запустила загальну мобілізацію, а під шумок мріяла віджати Галіцію, Буковину та Чорноморські протоки. Російська армія з ходу окупувала Львів і Чернівці, влаштувавши там класичні окупаційні репресії та заборони.

Тоді, до речі, українці як бездержавна нація опинилися по різні боки барикад: 250–300 тисяч примусово мобілізували в австрійську армію, де вони воювали в регулярних полках або в Легіоні УСС (які намагалися хоч якось зачистити свій дім від царських військ). А ще 3,5–4 мільйони українців Наддніпрянщини мобілізував російський царат. В результаті — класична братовбивча м`ясорубка за чужі інтереси.

2. Друга світова: офіційні «герої»

Тут міжнародний трибунал чітко назвав винуватців. Третій Рейх 1 вересня 1939 року без оголошення війни напав на Польщу. СРСР діяв із ним у тандемі за пактом Молотова-Ріббентропа: 17 вересня вдерся в Польщу зі сходу, добив її державність, а потім влаштував агресію проти Фінляндії та анексував Балтію. Фашистська Італія Муссоліні напала на Францію, Албанію та Ефіопію, а Японська імперія вирізала Китай і розбомбила Перл-Гарбор.

3. Десятки «гуманітарних» операцій США

Військова історія США — це взагалі окремий вид мистецтва, де замість слова «війна» пафосно використовують «гуманітарні інтервенції». Список країн, курва, вражає:

• Північна Корея (1950–1953): стримували комунізм за резолюцією ООН.
• В`єтнам (1965–1973): випалювали джунглі через «теорію доміно» та Тонкінський інцидент.
• Гренада (1983) та Панама (1989–1990): в одних скидали марксистів, в інших — ловили колишнього агента ЦРУ Нор`єгу за наркоторгівлю.
• Ірак (1991 та 2003–2011): спочатку вибивали Саддама з Кувейту, а потім повернулися шукати зброю масового знищення, яку так і не знайшли, зате породили хаос та ІДІЛ.
• Югославія (1999): бомбили Сербію без мандату ООН, щоб зупинити чистки в Косово.
• Афганістан (2001–2021) та Лівія (2011): двадцять років будували демократію, щоб у результаті все знову захопив «Талібан», а Лівію після ліквідації Каддафі взагалі помножили на нуль, розваливши на анклави.
• Сирія (з 2014): досі контролюють нафтові поля всупереч волі Асада під приводом боротьби з ІДІЛ.

То що, граємо в абсурд до кінця? 

Якщо ми такі принципові, то давайте почнемо тотальне лінгвістичне очищення! Першою під ніж пустимо англійську мову — ви тільки подивіться, на скільки країн вони напали (то як Велика Британія, то як США)! Потім забороняємо німецьку — вони ж «гуляли»  у двох війнах. До речі, в Австро-Угорщині німецька була мовою суду і двору, а для інших народів імперії придумали «армійську німецьку» з 800 слів, щоб «клаптики» розуміли накази. Забороняємо! Далі викреслюємо японську, італійську... ну і, звісно, свою власну — а куди ж без цього? Ми ж теж у складі різних імперій встигли і в штикові атаки походити, і сусідам «веселе» життя влаштувати. А що, буде заїбісь! Залишимося в повній ізоляції та німі, зате з абсолютно «чистою» совістю.   

А надодачу — на всіх географічних картах назви цих країн будемо писати виключно з маленької літери: британія, сша, німеччина, японія, італія. Ну а що? Агресор є агресор, історія пам`яті не втрачає, і жодних винятків бути не може! Ви ж, бляха, згодні з такою логікою патріотичних понтів? Чи, може, все-таки пора включити мізки й відрізнити реальну боротьбу від дешевого цирку?