Ви, знаєте, як міна шелестить в цілунку світанку і ночі ...
Вірш / Психологія і відносини****
Ви, знаєте, як тремоло рук хапає поспіхом цигарку,
як колір вуст, як пізній виноград, що шукає тепла —
як згадка про дотик, несвоєчасний і справжній,
мов промінь, який поглинає
імла.
Коли тримаєш контакт через рацію, коли «евак» не досягти,
і кожне «прийом» — обіцянка, що ще не час прощатись.
Коли тиша між репліками важча ніж у тілі шматки,
Які потрібно бинтувати...
Ви, знаєте, як міна шелестить в цілунку світанку і ночі,
як дзигіт дронів сіткою смерті затягує щоразу земляний покров,
де паводок після дощу рудою водою кровоточить
під шепіт побратимських
розмов.
І тиша така глибока, що чути, як пам’ять скапує з кісток
А потім — ніби ніч згортає себе і вистеляє окоп замість ліжка
у затоптані підошви, у китель, під глухий клегіт дібров.
Де безкінечний стрім — твоя колискова,
де сни, як кішка...
...ходять обережно, аби не ступити на чиюсь тінь.
На чиюсь забуту емоцію,
яка забула
біль.
