Ви, знаєте, як міна шелестить в цілунку світанку і ночі ...

****

Ви, знаєте, як тремоло рук хапає поспіхом цигарку,

як колір вуст, як пізній виноград, що шукає тепла —

як згадка про дотик, несвоєчасний і справжній,

мов промінь, який поглинає

імла.

Коли тримаєш  контакт через рацію, коли «евак» не досягти,

і кожне «прийом» —  обіцянка, що ще не час прощатись.

Коли тиша між репліками важча ніж у тілі шматки,

Які потрібно бинтувати...

Ви, знаєте, як міна шелестить в цілунку світанку і ночі,

як дзигіт дронів сіткою смерті затягує щоразу земляний покров,

де паводок після дощу рудою водою кровоточить

під шепіт побратимських

розмов.

І тиша така глибока, що чути, як пам’ять скапує з кісток

А потім — ніби ніч згортає себе і вистеляє окоп замість ліжка

у затоптані підошви, у китель, під глухий клегіт дібров.

Де безкінечний стрім — твоя колискова,

де сни, як кішка...

...ходять обережно, аби не ступити на чиюсь тінь.

На чиюсь забуту емоцію,

яка забула

біль.