Відлуння дому
Вірш / Історія та освітаВітер шепоче знов ті самі пісні,
Заколисує думи мої сірі й сумні.
У собі семирічній знайду я відраду —
Знову стрічатиму світанки вдома, у саду.
Спогади теплом розлилися по тілу,
Та серце все ж десь від туги затріпотіло,
Чомусь так важко зберегти свою душу - цілу,
У світі де все «найсвітліше» - горіло.