Відлуння дому

Вітер шепоче знов ті самі пісні,

Заколисує думи мої сірі й сумні.

У собі семирічній знайду я відраду —

Знову стрічатиму світанки вдома, у саду.

Спогади теплом розлилися по тілу,

Та серце все ж десь від туги затріпотіло,

Чомусь так важко зберегти свою душу - цілу,

У світі де все «найсвітліше» - горіло.