Юля, Свєта і трохи магії
Частина 1— Свєта, я тобі кажу, тасуй ще раз.
Вже годину Юля намагалася зрозуміти, чи в неї з Віталіком усе серйозно. Але метафоричні карти вперто випадали не ті.
— Може, вони криві? Чи браковані? Свєт, як думаєш?
Юля піднімала карти, крутила їх у руках, розглядала краї. Підносила ближче, відсувала подалі й навіть просвічувала на сонці.
— Свєєєєєт, чуєш, а може…
— Аааа, та заспокойся ти, — не витримала Свєта. — Може, твій Віталік просто тобі не пара. От і всі метафори.
Юля на секунду задумалась. А потім сказала те, чого Свєта боялася найбільше:
— Тасуй.
— Юля, це мав бути просто жарт. Розвага. А ми вже годину займаємося дурнею. Ну правда, пішли гуляти.
— Ще разочок і все. Один. Одненький. І все. Ти більше нічого не почуєш про Віталіка.
Свєта знала, що про Віталіка вона почує ще не раз.
Але все ж почала тасувати карти.
Цього разу вона навіть не перевіряла їхнє значення в книжці, яка продавалася в комплекті.
— Серйооозно? Бачиш? Я ж казала, що цього разу точно все буде правильно!
Юля раділа, що у Віталіка є почуття. Він просто поки не готовий.
Свєта раділа, що нарешті ця тортура закінчиться.
— Все! Ура! Ідемо гуляти.
Свєта швидко почала складати карти в коробку, щоб не почути сакраментальне «давай ще раз».
Але Юля вже не думала ні про що, крім того, що їй зробити, аби пришвидшити Віталіка.
— Пішли в торговий центр. Там нова книгарня відкрилася.
— О, знаєш, я якраз одну книжку читаю…
Юля на мить відволіклася від думок про Віталіка, щоб розповісти подрузі про Ксейдена.
А на словах про те, що він справжній чоловік, Свєта особливо зраділа, що вони опинилися в книгарні. Вона сподівалася знайти там щось менш романтичне.