Однокімнатний світ

Як би там не було,а світосприйняття у кожного своє. В мене воно теж є,можливо не зовсім правильне…дещо викривлене і перекручене,зате явно щире.
Друзі,сім’я,робота,навчання,спілкування-маленькі пазли однієї цілісної картини під назвою життя. Вони формують нас і наші думки,потреби,а відповідно і бажання,виходячи з того,яких саме шматочків не вистачає до цілісної,ідеальної картини. Та чи існує така картина?Тай чи варто її складати…я боюсь це робити. А раптом це кінець і далі вже нічого нема?Новий витвір в мене навряд вийде зважаючи на талант логіста. Мені б з цією розібратись…подумати. Як результат, чим більше на неї дивлюсь - тим більше розумію-набридає…
Мабуть ми надто сильно привикаємо до свого життя ,яке згодом перетворюється в буденність . Ця буденність в кожного своя. У вас вона така-в мене теж своя...
Та все ж… Сьогодні я вийшла з свого однокімнатного світу, залишивши пазли в компанії можливо найстрашнішої та найжаданішої сили – самотності. Те живе суспільство, що крутиться навколо нас явно заставляє замислитись.
Як щодо людей сліпих?- Вони ніколи не зможуть оцінити яскравість світу, зате їхньому польоту фантазії позаздрить кожний із нас. Їх картини мабуть набагато яскравіші за наші…вони ж такі чарівні у своїх мріяннях…
А сироти?- Я захоплююсь їх силою віри у майбутнє. А чи змогли б ми так невинно й відчайдушно надіятись?Ентузіазм-це також гарний пазл.
Смертельно хворі?Інваліди?Старі й нікому не потрібні? – Ну і що. Обов’язково знайдеться віра,витривалість,сила волі. Вони незламні у своєму бажанні закінчити власний шедевр,зібравши в ньому все.
Може в цьому і сенс?Не замислюватись над порядком та сенсом зібрання багаторічної,іноді дистрофічної системи з купи малих запчастинок. Потрібно переживати їх. Жити ними,відчувати їх, не продумувати як шахматну гру з тисячою нікому непотрібних ходів. Краще бути божевільним інженером-будівельником отакої-от гри,ніж залишитись закритим в однокімнатному світі генієм з відсутністю насолоди дотику сонця,чи поцілунку коханої людини…
А що буде далі вже не так важливо… Головне пазли самі поволі займуть своє місце у картині з дуже банальною зате гарною назвою – «Життя».