Пити лимонад з тобою

Я люблю пити лимонад з тобою

в ту саму годину, коли сонце лягає на балкони

і люди трохи розслабляються після робочої напруги. 

А ще, частково, тому, що ти носиш футболку

з плямкою від полуниці і це не бентежить тебе.

Частково - бо ти тримаєш книжки обличчям догори,

мов їм теж важливо, що відбувається.

А ще тому, що з тобою навіть пил на підвіконні —

як димка спогаду з дитинства.

І кожен автобус, здається, направленим не туди,

хоча, мені байдуже куди, якщо ти — поруч.

І я знаю, що ти не любиш тюльпани,

але ставиш їх у воду, коли я мовчу більше години.

Якось, ти сказав, що мої пальці на нагрітій чашці —

це теж форма любові і я досі думаю,

що ти мав рацію.

Ти розкладаєш виделки у шухляду з такою зосередженістю,

що Пікассо, мабуть, заздрив би.

Та мені не потрібно імпресіонізму,

щоб відчути, як ти присутній…

Навіть у корках від ігристого,

навіть у запаху мʼяти з сушеної чайної банки.

Іноді здається, що всі великі вірші не відбулись лише тому, 

що їх автори не пили лимонад з тобою.

І це несправедливо — 

тому я тут і це виправляю. 

Ось, чому я пишу тобі зараз цей вірш

замість того, щоб спати,

чи дивитись новий фільм,

чи складати список справ на завтра.

Адже пити лимонад з тобою -

це як… бути частиною сонця

поки воно ще не згасло.