Шкільний Паноптикум: Вухаті Принци, Віконний Тверк та Директорські Мажори

Вітаю, мої не такі вже і численні, зате вірні любителі покопирсатися в чужій брудній білизні. Сьогодні я вирішив витягти на світ божий трохи ностальгічного трешу і розчарувати тих, хто прийшов сюди шукати на мене компромат. Обломіться. Розповідати я буду не про себе, коханого, а про тих прекрасних представників фауни, з якими мені «пощастило» сидіти в одних стінах.

Ласкаво просимо до мого шкільного паноптикуму. Займайте місця згідно з купленими квитками, ми починаємо.

Акт І. Вухатий принц та зимові розваги для дебілів

Розмова піде про одного, скажімо так, персонажа. Ця істота була настільки клаповухою, що я іноді щиро дивувався, як у нього не ламається шия при сильному зустрічному вітрі. Але анатомічні аномалії — то таке. Куди цікавішим був його внутрішній світ.

З 1 по 6 клас у цього капловухого ельфа був чітко відпрацьований ритуал: кожного разу, коли він отримував оцінку нижчу за 7 балів, він... залазив під парту. Ні, це не жарт. Він заповзав у пилюку і починав істерично ридати — та ще й так театрально, з придихом, наче грає вмираючу Дездемону. Психіатрія плакала за ним горючими слізьми, але школа — місце толерантне до ідіотизму, тому його просто не чіпали.

Десь у 7 класі у нашого підпартового плакальника стався «соціальний ліфт» — він потоваришував з 11-класниками. Авторитет, самі розумієте. І от одного разу взимку ця банда інтелектуалів вирішила розважитися: вони вранці ловили п`ятикласників і кидали їх до шкільного басейну.

Короткий екскурс у шкільну архітектуру: Басейн біля школи був, але, як і все в нашій країні, без води. Суто бетонна яма, дно якої йшло під нахилом: з одного боку глибина була десь 3 метри, а з іншого — всі 5. Ідеальне місце для травматизму.  

І от наша капловуха драма-квін ловить малого п`ятикласника і швиряє в цю яму. Малий невдало приземляється на якийсь хлам і ламає руку. Природно, наш вухатий герой миттєво вмикає режим боягуза і тікає в туман. Але цирк не в цьому. Вся фішка в тому, що зламаний малий нікому нічого не сказав. Ну, типу, вчинив «по-пацанськи», не здав старшого. В результаті вухата принцеса уникла відповідальності.

Мене тут цікавить суто юридично-філософське питання: а якби той малий приземлився не рукою, а головою? І вбився б наглухо? Що тоді? Наш капловухий телепень теж відбувся б легким переляком чи як? Система, як завжди, сліпа, поки ззаду не прилетить кримінальний кодекс.

Акт ІІ. Віконний тверк та анатомічні дослідження

Рухаємося далі. Клас так 8-й. Наш вухань обзавівся другом. Хоча, якщо чесно, правильніше буде назвати його тілоохоронцем. Наш капловухий персонаж був дрібним, а от його «бро» вже тоді вимахав під два метри зростом і важив центнер без центнера (кілограмів під 80). Їхній симбіоз був простим, як кувалда: вухатий давав списувати, а двометрова шафа захищала його від бажаючих перевірити міцність його капловухої голови.

І от одного разу в роздягальні спортзалу нашого генія наздогнало натхнення. Йому прийшла «геніальна» ідея — показати дупу з вікна всім, хто йде вулицею. Але підлітковій деградації немає меж: вони не просто зняли штани і труси. Вони, бляха, своїми голими гузнами почали ялозити по склу! Наче пси, які їздять дупами по траві, бо у них там глисти сверблять.

І все б нічого, розвага для майбутніх пацієнтів дурки, але саме в цей момент внизу проходили вчителі. Картина маслом: вікно, а на ньому два притиснуті епічні афедрони роблять фігурне катання по склу. Педагоги такий перформанс не оцінили і пригрозили, що зв`яжуться з батьками та детально опишуть тверк їхніх чад. Що там з ними робили вдома — історія замовчує, але наступного ранку ці два видатні хореографи до школи чомусь не з`явилися. Мабуть, сидіти не могли.

Акт ІІІ. Синочок директора: Мопед, вірші та глушіння риби

А тепер перейдемо до еліти нашого класу. Знайомтеся — синочок директора школи. Персонаж унікальний. Цей вундеркінд до 9 класу примудрявся читати по складах і не міг вивчити елементарного вірша на 6–8 рядків. Але в журналі у нього завжди стояли стабільні, залізобетонні 7–8 балів. 

Якось на уроці нам задали вивчити мікро-віршик на шість рядків. Синочка, ясно що, забив на це діло. Виходить відповідати. Бекає, мекає, половину слів пропускає, половину — вигадує на ходу, виходить повна бредятина. В кінці викладачка (яка, на хвилиночку, була заступником директора з навчально-виховної роботи) дивиться на нього, зітхає з придихом — так, ніби сама розуміє всю абсурдність свого існування — і каже: «Ну добре... Сідай, сім».  

Сім, бляха! Сім балів за те, що він просто постояв і попускав слину! Та якби я так «розповів» вірш, мені б діагноз «розумова відсталість» поставили прямо біля дошки і з вовчим квитком вигнали б зі школи. А йому — сім. Трясця його наліво... 

Або ось ще одна історія, теж не пам`ятаю, в якому класі. Пан директор вирішив, що школа занадто європеїзована, і наказав замінити всі вікна на пластикові. Звісно, за рахунок батьків — скидайтеся, шановні, по 500 гривень. Гроші зібрали, вікна замінили. Правда, тільки на парадному боці будівлі. На всі інші вікна директор розвів руками і сказав: «Ну не вистачило грошей, вибачайте».  

І все б нічого, якби буквально за тиждень після цього його геніальний синочок не прикотив до школи на новенькому мопеді. Можливо, збіг? Звісно. А я — балерина. В такі збіги вірять тільки клієнти фінансових пірамід.

Ну і вишенька на цьому торті з дурості. Кабінет географії, стоїть великий акваріум. Вчителя немає, клас стоїть на вухах. Наш директорський мажор підходить подивитися на рибок. Дивиться-дивиться, а потім йому в голову б`є чергова геніальна думка:  він починає з розмаху лупити долонею по воді. Типу, рибу глушить, рибалка хрєнов. Хтось із класу, чисто заради лулзів, йому під руку каже: «Та що ти так легенько б`єш, це нічого не дасть, треба сильніше!».  

І що робить цей вундеркінд? Він розмахується і з усієї дурі вліплює по акваріуму. Скло вщент, вода річкою по кабінету, нещасні рибки пішли шкребтися по лінолеуму... І що ви думаєте, йому щось за це було? Купили новий акваріум? Батька викликали? Звісно ні. Нашому обдарованому хлопчику знову все зійшло з рук. А знаєте чому? Бо папашка — директор.

На сьогодні, мабуть, вистачить з вас чужих шкільних травм. Найближчим часом я розповім, з якими феєричними персонажами мене зводило життя вже після школи, у дорослому, так би мовити, світі. Там градус цинізму буде ще вищим.

Цьомаю в лобик, не будьте як синочок директора і мийте вікна після тверку. На зв`язку! 😎🖕💥